Закон
України Про
засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського)
тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки
говорить, що декомунізація повинна була пройти у шестимісячний термін з моменту
його прийняття. Цей термін закінчився ще у жовтні 2015 року. Однак і на
сьогодні, проїжджаючи, наприклад, бульваром Тараса Шевченка у Києві, ми можемо
«любуватися» пам’ятником радянському військовому діячу Миколі Щорсу. Що вже
казати про те, що стелю головного холу Верховної Ради України прикрашає
панно із зображенням піонерів, солдатів Червоної армії та радянського гербу.
Чи є ці випадки порушенням закону, за які світить від 5 до 10 років позбавлення
волі? Спробуємо розібратися.
Державний
реєстр нерухомих пам’яток України містить перелік пам’яток культурної спадщини,
які підлягають охороні і їхнє знесення заборонене. Цей перелік має деякі дуже
цікаві об’єкти, які повністю знецінюють
декомунізацію. Зокрема, виявляється, що згаданий пам’ятник Щорсу – це
об’єкт культурної спадщини національного (!!!) значення.
Пам’ятник Щорсу на бульварі Т.Шевченка
Будівля Верховної
Ради, яка в реєстрі вказана як Будинок Верховної Ради УРСР, а разом з нею і
згадане радянське панно – також у цьому переліку. За наказом Міністерства
культури від 2010 року об’єктом культурної спадщини також є будинок, у якому
жив брат Леніна - Д.І. Ульянов на вулиці Пушкінській у самому центрі Києва.
В Управлінні охорони культурної спадщини Київської міськради вважають, що закон про декомунізацію носить політичну складову,
а отже деякі виключення можуть все ж таки робитись, враховуючи культурну
цінність певних об’єктів. Наприклад, це стосується пам’ятника Щорсу.
«Я вважаю, що це дуже цікава культурна
композиція, вона дуже гарна і в нас не багато таких кінних статуй. Дуже було
багато пропозицій його залишити, але зняти з нього напис або перейменувати.
Тому що не всі розуміють обличчя. Не всі впізнають, хто там зображений», - заявив в.о. начальника Управління охорони культурної
спадщини Сергій Груздо.
Також він додає, що політика і мистецтво – несумісні, тому що політичні
погляди змінюються, а мистецтво залишається.
З фахівцями важко не погодитись, проте якщо відстоювати цю тезу, то закон
про декомунізацію мав би обмежитися виключно перейменуванням вулиць на
населених пунктів. З перейменуванням, до речі, також виникають труднощі.
Здагаймо, Горішні Плавні, у які перетворився Комсомольськ, або ж невизначеність
з новою назвою Кіровограда.
У Мінкульті наголошують, що питаннями
декомунізації займається Інститут національної пам’яті, як структурний
підрозділ міністерства. Проте спеціаліст Інституту на запитання, чи будуть
якось змінювати, наприклад, панно у будинку Верховної Ради, не зміг дати
однозначну відповідь.
«Ми радимо перейменовувати ті вулиці,
які називаються піонерськими. Перейменовувати, тому що це організація, яка в
своїй повній назві містить ім’я Леніна. Це організація, яка керувалася
комуністичною партією. Таким чином і зображення піонерів теж мають бути
демонтовані. Але як вже тут до культурних цінностей, то це вже розмова з
Міністерством культури»,
- говорить спеціаліст Інституту.
Панно «Квітуча Україна», 1946 р., Верховна Рада України.
В Управлінні охорони культурної спадщини Київської міськради теж не знають,
що буде з малюнком на стелі парламенту. «Є
такий приклад цікавий: в кулуарах Верховної Ради є панно, розписи на стелі, які
начебто підпадають чи можуть підпасти під декомунізацію. Але у нас такого не
розглядалось, тому що нам пропозиція не давалась. Верховна Рада це інша
інституція. Потрібно звертатись в Мінкульт», - говорить Сергій Груздо.
З об’єктами культурної спадщини у вигляді зображень або ж елементів фасаду
начебто все зрозуміло: радянську зірку
на Цирку або ж на кінотеатрі «Дружба» зняли і готово. Радянський герб на
щиті «Батьківщини-матері» теж демонтують. При чому нікого чомусь не коробить
те, що сама «Батьківщина-мати» - це теж символ СРСР. Тобто ми маємо яскравий
приклад вибіркової декомунізації. Міністерство
культури вирішує – що зносити або залишати фактично одноосібно. Виникає
запитання – навіщо потрібно було приймати окремий закон, якщо для демонтажу
елементів «радянщини» достатньо розпорядження Мінкульту?
Процес декомунізації у тій же Прибалтиці завершився вже давно, ще у 90-ті
роки. Важко собі уявити, щоб у латвійському сеймі зберігся розпис, що нагадував
би про перемогу Червоної армії. В нашій країні ми дійшли до заборони
Комуністичної партії тільки минулого року. А саму пропаганду комунізму
забороняють з дуже розповсюдженими винятками і по сьогодні.
Цікавий момент: а як бути з тим, якщо ціла будівля фактично є символом
комуністичного режиму? Наприклад, продуктові ринки. Так, будівля Бессарабського
ринку є культурно-історичною цінністю, зносити її було б блюзнірством. Але ж ми маємо, наприклад, Володимирський ринок, або ж Житній. Ці будівлі
не несуть у собі якоїсь цінності, зате яскраво нагадують про «совок», від якого
ми начебто намагаємося відхреститися. Також можемо згадати про знесений
Сінний ринок біля Львівської площі. Було багато гаміру з того, що його начебто
знесли незаконно. А між тим ця будівля,
яка була в аварійному стані, не була включена до Реєстру об’єктів культурної
спадщини і не мала історичного значення.
«То юридичний аспект такий, що вона
історичної ваги не мала»,
- зазначає Сергій Груздо.
В Інституті пам’яті говорять, що на сьогодні їм не відомі приклади, коли
цілісна будівля підпадала би під закон про декомунізацію. «Це пропозиція знести Верховну Раду? (сміється – ред.). Я не знаю,
наскільки є в нас такі пам’ятники у вигляді будівлі. Якщо так, то тоді ми
будемо зносити всі «хрущовки». Бо вони так і називаються «хрущовки», в народі,
або «сталінки»», - говорить спеціаліст Інституту.
Жарти жартами, але у словах спеціаліста є здорове зерно. Що як не розвалені «хрущівки» може краще
символізувати радянську епоху? Тому якщо хтось із сильних країни нашої погоджується побудувати на місці символу
«радянщини» (колгоспного ринку чи «хрущовок» та «сталінок») сучасну будівлю,
навряд чи це потрібно однозначно сприймати у штики. Принаймні, якщо проводити декомунізацію реально, а не
просто вибірково і на словах.
