понедельник, 12 сентября 2016 г.

ЗБИТИЙ «ЗАЛЬОТЧИК» СЕРГІЙ МАШКОВСЬКИЙ: НУЛЬОВІ ЗДОБУТКИ ЕКС-ГОЛОВИ ЖИТОМИРСЬКОЇ ОДА



Житомирщині вкрай не щастить з головами обласної держадміністрації. Свого часу її очолювали і директор школи, і секретар райкому КПУ, і зоотехнік, і навіть двоюрідний брат співачки Марії Бурмаки. Останнім донедавна був директор автоцентру Сергій Машковський, який після 2 років безуспішного керування областю вирішив повернутися у бізнес.

Ще 16 вересня Машковський написав заяву про звільнення за власним бажанням, однак пояснення своїй позиції він спромігся дати аж через 3 тижні, провівши відповідну прес-конференцію. Проте його пояснення виглядають вкрай не правдоподібними і склалося враження, що Машковський йде виключно тому, що посада губернатора не приносить йому ніяких дивідендів у вигляді грошових знаків.

На самому початку спілкування з журналістами Машковський виголосив палкий спіч про те, що з самого моменту призначення відвів собі 2 роки на посаді голови ОДА. Зазначимо одразу, що виглядає така позиція вкрай ганебно, адже по суті означає зраду житомирян. Мовляв, два роки я буду робити вигляд, що працюю на благо області, а після зазначеного періоду – «трин-трава». В принципі, чекати чогось іншого від людини, яка все життя займається автомобільним бізнесом, і раптом очолила область з найгіршими дорогами в Україні – не варто було із самого початку.

З цікавого на прес-конференції Машковського була хіба що інформацію про його подальші дії. Як і прогнозувалося – молодий екс-губернатор повернеться у бізнес. «В подальшому я планую працювати у приватному секторі, в автобізнесі на території України. Проте я не виключаю і державної служби та політичної діяльності, але згодом», - заявив Сергій Машковський 5 вересня. 

При чому Машковський також зазначив, що після того, як він написав заяву про звільнення з посади голови ОДА, віце-прем`єр-міністр Геннадій Зубко нібито пропонував йому працювати його заступником у Кабміні. Пропозиція досить солідна, однак виникають сумніви щодо її реалізації. Адже як показав перший же після канікул звіт уряду у Верховній Раді, позиція самого Зубка почала похитуватися

Це саме його нецензурно виялав Володимир Гройсман за небажання відповідати на питання народного депутата. Дослівно це звучало так: «Ты еще раз так скажешь, я тебя выгоню на х## отсюда. Ты меня понял?», — розлютився Гройсман. Тому бажання Зубка прилаштувати товариша, яким для нього є Машковський, навряд чи втілилось би у життя.

Але повернемося до прес-конференції. На жаль, цікавих питань було зовсім мало. Журналісти чомусь вирішили спитати про уявні здобутки Машковського на посаді, але їм було не цікаво, як у тендері на обслуговування автомобілів автодору могла виграти компанія, близька до його дружини. Також журналісти зовсім обійшли тему його стосунків з депутатом від Житомира Бориславом Розенблатом. А це важливо, адже саме ця складова могла вплинути на бажання Машковського різко подати у відставку. Саме Розенблата називають одним із можливих наступників Сергія Машковського, який підсиджував останнього вже декілька місяців.

Цікаві питання однак стосувалися відношення Сергія Машковського до бізнесу з торгівлі у кіосках. Відомо, що дозвіл на ведення торгівлі у щонайменше п`яти МАФах Машковський отримав ще у 2010 році. Зараз їх контролює таке собі ТОВ «Смачний світ», який за дивним збігом обставин очолюють колишні партнери Машковського по автобізесу. Зокрема, Олег Чепорнюк та Юлія Джигирей – є співзасновниками компанії «Мегамоторс», яку свого часу очолював сам Машковський. Його відповідь на питання журналіста була вкрай красномовною: «Звичайно я не маю ніякого відношення до бізнесу з МАФами. На сьогодні я буду мати відношення тільки до автомобільного бізнесу і не з моїми колишніми партнерами. Тому я його (торгівлю у МАФах – ред.) не контролював, не продовжую і не планую контролювати». Тобто виходить так, що Машковський просто забув, як 6 років тому отримував дозвіл на торгівлю у цих кіосках? Або ж просто бреше з посмішкою на обличчі, що явно не додає йому бонусів.

Також не менш цікавою була відповідь екс-голови Житомирської ОДА на питання відносно пивного пабу у будівлі обласної ради. Машковський відверто відповів, що жодним чином не протестував проти появи такого закладу у будівлі державної структури. Більше того, судячи з усього він навіть не вважає, що сам факт наявності пабу в подібному місті – це ганебно. Однак, досить несподіваним виявилося те, що обласна держадміністрація орендує у цій будівлі кабінети для своєї роботи. Як сталося так, що апарат голови ОДА не має власного приміщення і вимушений орендувати його у обласної ради – залишається невідомим. Проте чомусь виникає думка про те, що ця схема не зовсім законна і має під собою корупційну складову.

Оцінюючи здобутки Житомирської області за два роки головування Сергія Машковського - варто зазначити, що головні проблемні питання так і не вирішені. З бурштином на Житомирщині боровся явно не Машковський, дороги так і залишаються у ганебному стані, а рівень безробіття не просто вище середнього по Україні – Житомирська область на другому місці після Кіровоградської, не враховуючи Донбас

Хвалитися Машковському явно нема чим, тому і конференція його була досить млявою та більше походила на партійний з`їзд, на якому керівництво розповідає про ефемерні здобутки. 

Залишається сподіватися, що наступний голова Житомирської ОДА, ким би він не виявився, але все ж таки зробить для області хоча б щось корисне. Адже якщо тенденція збережеться, що Житомирщина може скотитися у самий низ рейтингу областей України.

воскресенье, 11 сентября 2016 г.

БИТВА ЗА ЖИТОМИРЩИНУ: родина ЕКС-РЕГІОНАЛА РОЗЕНБЛАТА ПРОТИ непримітного ВІЦЕ-ПРЕМ`ЄРА ЗУБКА



Кінець літа ознаменувався для Житомирщини несподіваною відставкою голови обласної держадміністрації Сергія Машковського. Він довго тримав паузу для пояснення свого рішення добровільно піти з посади. Тому всезнаючі політичні експерти вигадували безліч версій. 

На прес-конференції 5 вересня вже колишній губернатор роз`яснив журналітам: виявляється, він ще з дати свого призначення вирішив, що пропрацює на посаді 2 роки. І це дивно, адже спрогнозувати, як повернуться політичні розклади за такий довгий термін, дуже важко. Зазвичай подібні строки виставляють чиновники, які купили собі посаду на певний період. Але сьогодні ми не про це.

Відставка Машковського відкрила скриню Пандори. Конфлікт колишніх соратників – депутата Борислава Розенблата і віце-прем`єра Геннадія Зубка та їхня боротьба за право називатися «господарем» Житомирщини стає очевидним. Кожен з них починає свою гру, аби поставити віддану людину на чолі області.

Червоною ниткою на прес-конференції Сергія Машковського проходило ім`я Геннадія Зубка. Чутки про те, що саме він просунув Машковського на губернаторську посаду ходили давно, але тепер цьому є підтвердження. Екс-голова Житомирської ОДА заявив, що Зубко нещодавно навіть пропонував йому посаду свого заступника у Кабміні, однак тяга до бізнесу у Машковського перемогла.

Сергій Машковський також не жалкував слів на рахунок того, що нібито Геннадій Зубко чи не найбільше з усіх опікується Житомирщиною і тільки з ним (або з його людиною) на чолі жителі області почнуть відчувати якісні зміни.

Примітно, що на годинній прес-конференції Сергія Машковського, який має намір після відставки зайнятися автомобільним бізнесом на всеукраїнському рівні, жодного разу не прозвучало прізвище Розенблат. Адже саме Борислав Соломонович зі своїми людьми останнім часом проявляє неабияку активність на Житомирщині. І квартири АТОшникам роздають, і на бурштинові розбірки їздять, і чого тільки не роблять, аби запам`ятатися «добрими справами». 

Однак справжня суть Розенблата у тому, що він колишній член Партії регіонів та медведчуковского СДПУ(о). І «регіоналівський» стиль проявляється у всьому – починаючи від помпезного будинку на 700 квадратів, закінчуючи годинниками «Ролекс».

 

 
Говорити про те, що саме Розенблат, або люди з його оточення є фаворитами губернаторських перегонів, можна з декількох причин. По-перше, він представляє президентську партію. По-друге однією з його помічниць у парламенті є така собі Шмерего Тетяна Василівна, яка свого часу допомагала депутатствувати нинішній голові Житомирської облради Анжеліці Лабунській. Відомо, що завданням №1 від президента до очільника Житомирщини – є приборкати Лабунську, яка є вихідцем з партії «Батьківщина» та має шалену популярність у Житомирі. Машковському цього не вдалося зробити – тому його «відрубали». У Розенблата через помічницю, скоріше за все, є важелі впливу на Анжеліку Вікторівну.

Сергій Машковський на прес-конференції 5 вересня, відповідаючи на питання про свого наступника, ухильно заявив про те, що кандидатура буде обиратися на конкурсі, а ця процедура може зайняти навіть декілька місяців.

Виходить так, що протягом тривалого часу можна буде споглядати справжню битву титанів – Зубка та Розенблата за ласий шматочок з бурштиновими покладами.

Проте Розенблат, як справжній єврей, який при цьому так і не спромігся добудувати Синагогу у Житомирі, може делегувати на посаду голови ОДА інших людей, аби не втрачати депутатського мандату. Ними можуть виявитися або ж його сестра Олена Розенблат, яка очолює благодійний фонд и постійно мешкає у Житомирі. Або ж його двоюрідний брат та за сумісництвом заступник мера Житомира – Матвій Хрєнов. Одразу зауважимо, що кандидатура сестри більш вірогідна, оскільки її репутація в області достатньо позитивна. Проти Хрєнова грає його не зовсім адекватна поведінка та надмірна емоційність.

Але як би там не було, сподіватися на те, що будь-який представник чи-то Розенблата, чи-то Зубка зможе нарешті вивести область з постидного списку дотаційних – не доводиться. Скоріше за все, посада очільника Житомирщини саме тому і приваблює, що гроші на неї з держбюджету виділяються, а якихось вагомих результатів можна і не показувати. Ну так сталося, що на бурштинових старателів «немає управи»… Ну «не винуваті» керівники Житомирщини, що видобуток дорогих гранітів не додає прибутків у скарбницю області….Ну, в кінці кінців, ліс вже вирубали до них, а однією полуницею ситий не будеш.


суббота, 18 июня 2016 г.

ВИБІРКОВА ДЕКОМУНІЗАЦІЯ: ЧОМУ КИЇВ НІЯК НЕ ОЧИСТИТЬСЯ ВІД «РАДЯНЩИНИ»?


Закон України Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки говорить, що декомунізація повинна була пройти у шестимісячний термін з моменту його прийняття. Цей термін закінчився ще у жовтні 2015 року. Однак і на сьогодні, проїжджаючи, наприклад, бульваром Тараса Шевченка у Києві, ми можемо «любуватися» пам’ятником радянському військовому діячу Миколі Щорсу. Що вже казати про те, що стелю головного холу Верховної Ради України прикрашає панно із зображенням піонерів, солдатів Червоної армії та радянського гербу. Чи є ці випадки порушенням закону, за які світить від 5 до 10 років позбавлення волі? Спробуємо розібратися.

Державний реєстр нерухомих пам’яток України містить перелік пам’яток культурної спадщини, які підлягають охороні і їхнє знесення заборонене. Цей перелік має деякі дуже цікаві об’єкти, які повністю знецінюють декомунізацію. Зокрема, виявляється, що згаданий пам’ятник Щорсу – це об’єкт культурної спадщини національного (!!!) значення.

 Пам’ятник Щорсу на бульварі Т.Шевченка

Будівля Верховної Ради, яка в реєстрі вказана як Будинок Верховної Ради УРСР, а разом з нею і згадане радянське панно – також у цьому переліку. За наказом Міністерства культури від 2010 року об’єктом культурної спадщини також є будинок, у якому жив брат Леніна - Д.І. Ульянов на вулиці Пушкінській у самому центрі Києва.

В Управлінні охорони культурної спадщини Київської міськради вважають, що закон про декомунізацію носить політичну складову, а отже деякі виключення можуть все ж таки робитись, враховуючи культурну цінність певних об’єктів. Наприклад, це стосується пам’ятника Щорсу.

«Я вважаю, що це дуже цікава культурна композиція, вона дуже гарна і в нас не багато таких кінних статуй. Дуже було багато пропозицій його залишити, але зняти з нього напис або перейменувати. Тому що не всі розуміють обличчя. Не всі впізнають, хто там зображений», - заявив в.о. начальника Управління охорони культурної спадщини Сергій Груздо.
Також він додає, що політика і мистецтво – несумісні, тому що політичні погляди змінюються, а мистецтво залишається. 

З фахівцями важко не погодитись, проте якщо відстоювати цю тезу, то закон про декомунізацію мав би обмежитися виключно перейменуванням вулиць на населених пунктів. З перейменуванням, до речі, також виникають труднощі. Здагаймо, Горішні Плавні, у які перетворився Комсомольськ, або ж невизначеність з новою назвою Кіровограда.

У Мінкульті наголошують, що питаннями декомунізації займається Інститут національної пам’яті, як структурний підрозділ міністерства. Проте спеціаліст Інституту на запитання, чи будуть якось змінювати, наприклад, панно у будинку Верховної Ради, не зміг дати однозначну відповідь.

«Ми радимо перейменовувати ті вулиці, які називаються піонерськими. Перейменовувати, тому що це організація, яка в своїй повній назві містить ім’я Леніна. Це організація, яка керувалася комуністичною партією. Таким чином і зображення піонерів теж мають бути демонтовані. Але як вже тут до культурних цінностей, то це вже розмова з Міністерством культури», - говорить спеціаліст Інституту.
 
Панно «Квітуча Україна», 1946 р., Верховна Рада України.

В Управлінні охорони культурної спадщини Київської міськради теж не знають, що буде з малюнком на стелі парламенту. «Є такий приклад цікавий: в кулуарах Верховної Ради є панно, розписи на стелі, які начебто підпадають чи можуть підпасти під декомунізацію. Але у нас такого не розглядалось, тому що нам пропозиція не давалась. Верховна Рада це інша інституція. Потрібно звертатись в Мінкульт», - говорить Сергій Груздо.

З об’єктами культурної спадщини у вигляді зображень або ж елементів фасаду начебто все зрозуміло: радянську зірку на Цирку або ж на кінотеатрі «Дружба» зняли і готово. Радянський герб на щиті «Батьківщини-матері» теж демонтують. При чому нікого чомусь не коробить те, що сама «Батьківщина-мати» - це теж символ СРСР. Тобто ми маємо яскравий приклад вибіркової декомунізації. Міністерство культури вирішує – що зносити або залишати фактично одноосібно. Виникає запитання – навіщо потрібно було приймати окремий закон, якщо для демонтажу елементів «радянщини» достатньо розпорядження Мінкульту? 

Процес декомунізації у тій же Прибалтиці завершився вже давно, ще у 90-ті роки. Важко собі уявити, щоб у латвійському сеймі зберігся розпис, що нагадував би про перемогу Червоної армії. В нашій країні ми дійшли до заборони Комуністичної партії тільки минулого року. А саму пропаганду комунізму забороняють з дуже розповсюдженими винятками і по сьогодні.

Цікавий момент: а як бути з тим, якщо ціла будівля фактично є символом комуністичного режиму? Наприклад, продуктові ринки. Так, будівля Бессарабського ринку є культурно-історичною цінністю, зносити її  було б блюзнірством. Але ж ми маємо, наприклад, Володимирський ринок, або ж Житній. Ці будівлі не несуть у собі якоїсь цінності, зате яскраво нагадують про «совок», від якого ми начебто намагаємося відхреститися. Також можемо згадати про знесений Сінний ринок біля Львівської площі. Було багато гаміру з того, що його начебто знесли незаконно. А між тим ця будівля, яка була в аварійному стані, не була включена до Реєстру об’єктів культурної спадщини і не мала історичного значення. «То юридичний аспект такий, що вона історичної ваги не мала», - зазначає Сергій Груздо.

В Інституті пам’яті говорять, що на сьогодні їм не відомі приклади, коли цілісна будівля підпадала би під закон про декомунізацію. «Це пропозиція знести Верховну Раду? (сміється – ред.). Я не знаю, наскільки є в нас такі пам’ятники у вигляді будівлі. Якщо так, то тоді ми будемо зносити всі «хрущовки». Бо вони так і називаються «хрущовки», в народі, або «сталінки»», - говорить спеціаліст Інституту. 

Жарти жартами, але у словах спеціаліста є здорове зерно. Що як не розвалені «хрущівки» може краще символізувати радянську епоху? Тому якщо хтось із сильних країни нашої погоджується побудувати на місці символу «радянщини» (колгоспного ринку чи «хрущовок» та «сталінок») сучасну будівлю, навряд чи це потрібно однозначно сприймати у штики. Принаймні, якщо проводити декомунізацію реально, а не просто вибірково і на словах.