ВИБІРКОВА ДЕКОМУНІЗАЦІЯ: ЧОМУ КИЇВ НІЯК НЕ ОЧИСТИТЬСЯ ВІД «РАДЯНЩИНИ»?

Закон України Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки говорить, що декомунізація повинна була пройти у шестимісячний термін з моменту його прийняття. Цей термін закінчився ще у жовтні 2015 року. Однак і на сьогодні, проїжджаючи, наприклад, бульваром Тараса Шевченка у Києві, ми можемо «любуватися» пам’ятником радянському військовому діячу Миколі Щорсу. Що вже казати про те, що стелю головного холу Верховної Ради України прикрашає панно із зображенням піонерів, солдатів Червоної армії та радянського гербу. Чи є ці випадки порушенням закону, за які світить від 5 до 10 років позбавлення волі? Спробуємо розібратися.

Державний реєстр нерухомих пам’яток України містить перелік пам’яток культурної спадщини, які підлягають охороні і їхнє знесення заборонене. Цей перелік має деякі дуже цікаві об’єкти, які повністю знецінюють декомунізацію. Зокрема, виявляється, що згаданий пам’ятник Щорсу – це об’єкт культурної спадщини національного (!!!) значення.

 Пам’ятник Щорсу на бульварі Т.Шевченка

Будівля Верховної Ради, яка в реєстрі вказана як Будинок Верховної Ради УРСР, а разом з нею і згадане радянське панно – також у цьому переліку. За наказом Міністерства культури від 2010 року об’єктом культурної спадщини також є будинок, у якому жив брат Леніна - Д.І. Ульянов на вулиці Пушкінській у самому центрі Києва.

В Управлінні охорони культурної спадщини Київської міськради вважають, що закон про декомунізацію носить політичну складову, а отже деякі виключення можуть все ж таки робитись, враховуючи культурну цінність певних об’єктів. Наприклад, це стосується пам’ятника Щорсу.

«Я вважаю, що це дуже цікава культурна композиція, вона дуже гарна і в нас не багато таких кінних статуй. Дуже було багато пропозицій його залишити, але зняти з нього напис або перейменувати. Тому що не всі розуміють обличчя. Не всі впізнають, хто там зображений», - заявив в.о. начальника Управління охорони культурної спадщини Сергій Груздо.

Також він додає, що політика і мистецтво – несумісні, тому що політичні погляди змінюються, а мистецтво залишається. 

З фахівцями важко не погодитись, проте якщо відстоювати цю тезу, то закон про декомунізацію мав би обмежитися виключно перейменуванням вулиць на населених пунктів. З перейменуванням, до речі, також виникають труднощі. Здагаймо, Горішні Плавні, у які перетворився Комсомольськ, або ж невизначеність з новою назвою Кіровограда.

У Мінкульті наголошують, що питаннями декомунізації займається Інститут національної пам’яті, як структурний підрозділ міністерства. Проте спеціаліст Інституту на запитання, чи будуть якось змінювати, наприклад, панно у будинку Верховної Ради, не зміг дати однозначну відповідь.

«Ми радимо перейменовувати ті вулиці, які називаються піонерськими. Перейменовувати, тому що це організація, яка в своїй повній назві містить ім’я Леніна. Це організація, яка керувалася комуністичною партією. Таким чином і зображення піонерів теж мають бути демонтовані. Але як вже тут до культурних цінностей, то це вже розмова з Міністерством культури», - говорить спеціаліст Інституту.

 

Панно «Квітуча Україна», 1946 р., Верховна Рада України.

В Управлінні охорони культурної спадщини Київської міськради теж не знають, що буде з малюнком на стелі парламенту. «Є такий приклад цікавий: в кулуарах Верховної Ради є панно, розписи на стелі, які начебто підпадають чи можуть підпасти під декомунізацію. Але у нас такого не розглядалось, тому що нам пропозиція не давалась. Верховна Рада це інша інституція. Потрібно звертатись в Мінкульт», - говорить Сергій Груздо.

З об’єктами культурної спадщини у вигляді зображень або ж елементів фасаду начебто все зрозуміло: радянську зірку на Цирку або ж на кінотеатрі «Дружба» зняли і готово. Радянський герб на щиті «Батьківщини-матері» теж демонтують. При чому нікого чомусь не коробить те, що сама «Батьківщина-мати» - це теж символ СРСР. Тобто ми маємо яскравий приклад вибіркової декомунізації. Міністерство культури вирішує – що зносити або залишати фактично одноосібно. Виникає запитання – навіщо потрібно було приймати окремий закон, якщо для демонтажу елементів «радянщини» достатньо розпорядження Мінкульту? 

Процес декомунізації у тій же Прибалтиці завершився вже давно, ще у 90-ті роки. Важко собі уявити, щоб у латвійському сеймі зберігся розпис, що нагадував би про перемогу Червоної армії. В нашій країні ми дійшли до заборони Комуністичної партії тільки минулого року. А саму пропаганду комунізму забороняють з дуже розповсюдженими винятками і по сьогодні.

Цікавий момент: а як бути з тим, якщо ціла будівля фактично є символом комуністичного режиму? Наприклад, продуктові ринки. Так, будівля Бессарабського ринку є культурно-історичною цінністю, зносити її  було б блюзнірством. Але ж ми маємо, наприклад, Володимирський ринок, або ж Житній. Ці будівлі не несуть у собі якоїсь цінності, зате яскраво нагадують про «совок», від якого ми начебто намагаємося відхреститися. Також можемо згадати про знесений Сінний ринок біля Львівської площі. Було багато гаміру з того, що його начебто знесли незаконно. А між тим ця будівля, яка була в аварійному стані, не була включена до Реєстру об’єктів культурної спадщини і не мала історичного значення. «То юридичний аспект такий, що вона історичної ваги не мала», - зазначає Сергій Груздо.

В Інституті пам’яті говорять, що на сьогодні їм не відомі приклади, коли цілісна будівля підпадала би під закон про декомунізацію. «Це пропозиція знести Верховну Раду? (сміється – ред.). Я не знаю, наскільки є в нас такі пам’ятники у вигляді будівлі. Якщо так, то тоді ми будемо зносити всі «хрущовки». Бо вони так і називаються «хрущовки», в народі, або «сталінки»», - говорить спеціаліст Інституту. 

Жарти жартами, але у словах спеціаліста є здорове зерно. Що як не розвалені «хрущівки» може краще символізувати радянську епоху? Тому якщо хтось із сильних країни нашої погоджується побудувати на місці символу «радянщини» (колгоспного ринку чи «хрущовок» та «сталінок») сучасну будівлю, навряд чи це потрібно однозначно сприймати у штики. Принаймні, якщо проводити декомунізацію реально, а не просто вибірково і на словах.

БОРИСЛАВ РОЗЕНБЛАТ - житомирський "смотрящий" та горе господарник.

Фільм про політичну проституцію, розвал підприємств та любов до Ролексів. Чому не потрібно допустити до керівництва областю людину, яка грабує державу та розвалює підприємства?

Гітлер-югенд від ПАРТІЇ РЕГІОНІВ або політичний камуфляж з ВІДКАТАМИ та КОНТРАБАНДОЮ

Гітлер-югенд від партії регіонів

або

 політичний камуфляж з відкатами та контрабандою

Україна – ласий геополітичний шмат, бо затиснена між євразійськими та європейськими  інтересами. В моменти конфліктів цих інтересів наша держава «вигрібає по повній». І зовнішньополітично, і внутрішньо. Пересічний українець і не здогадується, які грошові потоки течуть крізь нашу крапку на мапі щоденно. Тіньові механізми та контрабандні трафіки налагоджені ще за часів Ющенка та Януковича. Система налаштована давно і не збирається здаватися.

Наша політична нива забруднена хробачнею, сірою, посередньою, проте добре натасканою під'їдати народну «печінку». Яскравий представник подібного – середнячок від почилої з миром Партії регіонів Віталій Хомутиннік. Власне, такий собі чолов'яга, звичайний нардеп, мільйонер,   проте з подвійним дном. Друге «дно» закладено ще у кримінальні 90-ті. Звідтіля – закалка, зв'язки та вміння лавірувати між людьми і подіями.

Відроджений із попелу регіональний «фенікс»

У свої неповні 40 років Хомутиннік є справжнім старожилом Верховної Ради. Вперше «під купол» він потратив у 2002 році, очолюючи молодіжне крило Партії регіонів. Коли зганьблені регіонали втратили довіру навіть найлегковірніших верств населення, їм, як корабельним пацюкам, довелося безславно тікати. Аби замаскуватися під неспаплюжених політиків, вони розповзлися по новоствореним партіям та депутатським групам. Одна з таких груп - «Відродження». Її співголова – Віталій Хомутиннік. Криміналітет в крові нашого молодика, бо його рідне місто – Макіївка. Під гаслом «усьо буде Донбас» та «дахуванням» бандитськими авторитетами Хомутиннік  вирушив у велику політику.

 

«Скажи мені, хто твій друг…»

Віталік усе робить «по понятиям»: «правильно» голосує у Верховній Раді, лобіює «потрібні» закони і товаришує з «необхідними» людьми. Його ловили на гарячому в стосунках з колишнім очільником Сумщини Володимиром Щербанем і з кримським політиком Василем Джарти. А відносини з екс-губернатором Дніпропетровщини, олігархом Ігорем Коломойським, він навіть не заперечує, мовляв, «дружать сім’ями та мають спільний газовий бізнес».

Колишньому губернаторові Одеської області Ігореві Палиці Віталій Хомутиннік надає профконсультації щодо вирішення контрабандних питань на митниці та розцінок на них. Один моторний журналіст з «Української правди» сфотографував смс-переписку Хомутинніка з Палицею (див. на фото).  

 Теперішній губернатор Одещини Михеїл Саакашвілі, за сумісництвом борець з корупцією, нещодавно привселюдно бідкався: «Хомутиннік ніколи не допустить, щоб в країні (Україні – ред.) не було контрабанди та паралельного обігу вантажів, товарів, послуг, тому що він на цьому розквітає»

 

«Пасть порву, кліпала виколю»

У 2006 році Віталій Хомутинник став членом парламентської слідчої комісії з вивчення причин вибіркового відшкодування ПДВ і розробив  чергову методу власного збагачення.

Як пише видання «ОРД», «за даними звітів ДПАУ, тільки в 2008-09 роках податковою було відшкодовано підприємствам і організаціям більше 34-х мільярдів гривень щорічно. З них, зазначають експерти, понад 17 мільярдів - так званого «сірого» або «чорного» (тобто, незаконного) відшкодування ПДВ. Фахівці відзначають, що «відкати» на цих операціях становили від 25 до 70% від суми відшкодування - саме ці гроші і йшли в «касу» пану Хомутинніку. Нескладно підрахувати, що навіть якщо взяти за базову цифру 35 відсотків, то дохід від відкатів становив майже 12 мільярдів гривень щорічно».

Податкова реформа теж стала для Віталія Хомутинніка справжньої золотою жилою. Він і тут зкреативив - вигадав «податок» на подання декларації у розмірі від 0,5% до 0,7% від обороту.

«Митниця дає добро»

У кримінальних схемах державного масштабу використовується принцип павутиння: свої люди - на потрібних посадах. Цього дотримується ще один соратник Хомутинніка з красномовним прізвищем Скоробагач. Саме під впливом заступника голови Харківської обласної ради та шкільного товариша Геннадія Кернеса, Володимира Скоробагача, перебуває в. о. директора Департаменту боротьби з митними правопорушеннями Державної фіскальної служби України Ігор Резнік. Останній конфлікт, де фігурує трійка  «Хомутиннік-Скоробагач-Резнік» – контрабанда сигарет. Про це писали ЗМІ.

Скоробагач також відомий завдяки контрабанді м’яса, зокрема, з Бразилії. Як доказ – кілька порушених кримінальних справ щодо його компаній. А ще другові Хомутинніка приписують незаконний бізнес з переведення грошей у готівку, тобто, конвертаційні центри.

«І тобі дістанеться на горіхи»

У 2014 році на всіх митних постах України експорт горіха раптом неофіційно заборонили. Його вивіз було організовано лише через Одеські пости і тільки через одну компанію. «Дахував» цей процес Віталій Хомутиннік через свого кума Артура Прузовського на прізвисько «Чечен».  

Хочеш жити - вмій вертітись. Ефективно вертівся батько Віталія Хомутинніка,   збагатившись, свого часу, за рахунок продажу краденого золота. Яблуко  від яблуні, як то кажуть….

Вражає цинізм. Нашу, знесилену війною та внутрішньою корупцією, батьківщину розтрощують на друзки. Невже Україну, колиску слов'янської цивілізації, таки зітруть зі світової мапи?

ЖИТОМИРСЬКА РИБА ГНИЄ з ГОЛОВИ: правдиве кіно про губернатора Сергія МАШКОВСЬКОГО.

16 хвилин правди про Житомирського губернатора:
журналісти докопалися до реальної причини банкрутства області.

Лише один клік - і ви дізнаєтеся:
Як губернатор Житомирщини плюндрує пам'ять та честь Майдану?
До якої країни Європи навострює лижі очільник Житомирської області?
У який спосіб голова Житомирської ОДА підцуплює державні кошти?

Борислав РОЗЕНБЛАТ - народний ТОРБОХВАТ та нещирий житомирський депутат

На рідній Житомирщині пана Розенблата добре знають, адже цей регіон є основним для бізнес-імперії нардепа, а його методи ведення бізнесу потребують окремого аналізу, причому не лише з боку журналістів, а й -  правоохоронних органів.

  Борислав Соломонович керує компанією «Фаворит», яка займається будівництвом житла та офісних приміщень, веде аграрну діяльність та надає послуги вантажних перевезень. Будівельний бізнес Розенблата добре відомий житомирянам, адже кілька років тому він помпезно відкривав перші черги квартирних будинків з колишніми очільниками міста та області – «регіоналами» Володимиром Дебоєм та Сергієм Рижуком. Це, між іншим,  додаткове підтвердження того, що зв’язок з Партією регіонів у Розенблата дуже тісний.

З євреями по-єврейськи

Не всі будівельні проекти Борислава Соломоновича є вдалими. Як зазначають місцеві ЗМІ, на початку 2013 року народний депутат заявив, що Новий рік євреї Житомира зможуть відсвяткувати в новій Синагозі, яку побудує його компанія «Фаворит». Синагогу почали розбирати ще у 2007 році, але протягом наступних 5-ти років вона простояла руїною. У 2013 ситуація не змінилася. Жоден єврей-житомирянин не помолився в новій Синагозі і у 2014 році. Напевно благородні плани Розенблата не реалізовано через вибори до Верховної Ради - всі його сили та гроші зжерла передвиборча кампанія.

Того ж року газета «Субота» розмістила матеріал про недотримання Бориславом Соломоновичем власних обіцянок щодо відбудови Синагоги. Відразу ж увесь тираж цього номеру було викуплено людьми тодішнього кандидата в депутати Розенблата. Ну, що поробиш, правда брехливі очі коле.

«Власник заводів, газет, пароплавів»

Бізнесова мережа нашого нардепа – різнопрофільна. Зокрема Розенблат володіє Галіївським маслозаводом, Корецьким цукровим заводом та маслозаводом «Прилуки».

Останньому пощастило найменше, адже це підприємство припинило існування ще кілька років тому. Його потужності порізано на металобрухт, а працівники так і не отримали свої заробітні платні. З травня 2011 року робітники навіть страйкували з цього приводу. Дарма. Завод продовжували розбирати по частинах. 

Коли ж, у 2013 році, прилучани звернулися за захистом до місцевих правоохоронних та владних органів, комітет кредиторів маслозаводу ініціював визнання боржника банкрутом.  Після проведення інспекції представники банку не знайшли ані закладеного обладнання, ані автотранспорту, проте надибали рештки порізаних металевих конструкцій. Огудно, але потужний маслозавод, що переробляв до 250 т молока на добу, «почив у Бозі».

Сам Розенблат в одному з інтерв’ю заявляв, що завод у Прилуках «відібрали» в нього ще у 2008 році за рішенням суду: «Довелося віддати банку завод, який ми реконструювали за останнім словом техніки, він був, як іграшка».

На фото нижче видно, яку «іграшку» лишив  Борислав Соломонович після себе.

Галіївський маслозавод може спіткати така ж доля, адже саме він виступав поручителем по кредитам, виданим Промінвестбанком ЗАТ «Маслозавод «Прилуки». Злі язики у житомирських ЗМІ подейкують про те, що Галіївський маслозавод Розенблат отримав у не дуже порядний спосіб, нібито захопивши його шляхом рейдерства. Однак сам депутат стверджує зворотнє, мовляв, саме на його підприємство було скоєно декілька рейдерських атак.

Куркульські пишноти на житомирських вибоїнах

У 2008 році видання «Коментарі» іменувало родину Розенблата однією з найбагатших в області, оцінивши її статки у 55 мільйонів доларів. А в 2013 році «Ділова столиця» опублікувала розслідування походження сімейної справи Розенблатів. Там і обман банку, і рейдерство, й інші протизаконні речі.

Родинну комерцію започатковано батьком Борислава Розенблата – Соломоном, нині покійним. За його керівництва бізнес квітнув як садові ружі. Коли ж компанією самостійно зайнявся Борислав Соломонович, бізнесова крива поповзла донизу.

Попри негаразди у підприємництві, особисте життя Розенблата рясніє достатком та розкішшю. Його родина проживає в шикарному маєтку під Житомиром: із закритим басейном, дизайнерськими галявинами з водоймами та іншими елементами шику з позолотою.

Не гребує Борислав Соломонович й дорогими автівками. Зокрема, у його декларації за 2015 рік зазначено, що його родина володіє двома автомобілями класу «люкс»: Jaguar XK S coupe та Mercedes S500. До речі, таким же Mercedes’ом володіє сестра одіозного глави Адміністрації Президента часів Януковича Сергія Льовочкіна – Юлія. Отож, зрозуміло, що вартість подібних авто – захмарна.

Ну і звісно, як же без дорогих годинників. Борислав Соломонович в інтерв’ю одному з телеканалів чесно зізнався, що носить Rolex. Правда, він скромно додав, що в нього найдешевша модель – за 7000 євро. За нинішнім курсом це майже 200 000 грн.

А тим часом пересічні житомиряни поневіряються без роботи, соціального захисту та від бездоріжжя. Замість того, аби, приміром, ініціювати будівництво онколікарні в області, народний депутат Борислав Розенблат дбає лише про розмір свого гаманця. І, певно, очікує на чергову підтримку земляків у наступній виборчій гонці.